моє життя

холодный свет и мы над ним,
и сумасшедший шум машин,
нам нужен день, нам нужно два,
и ходит кругом голова

не плачь, не плачь,
наступит утро здесь,
забывай
про всех вокруг,
про нас с тобою здесь
забывай
здесь будет утро, будет день
и рай
забывай
забывай

давно пора про все забыть,
но кто-то должен нас простить,
смотри там день и чья-то ночь,
и кто-то должен нам помочь

не плачь, не плачь,
наступит утро здесь,
забывай
про всех вокруг,
про нас с тобою здесь
забывай
здесь будет утро, будет день
и рай
забывай
забывай

не знаю, чому, але коли прийшла сьогодні додому відразу майже на автоматі знайшла цю пісню, яку сто років не чула.
ні, справа тут не в змісті тексту

мабуть це вигляд всіх цих свічок на площі і в руках людей нагадав мені ту жахливу історію про Гранжа: коли він помер, люди вечорами збиралися біля того місця і запалювали свічки.

(в той період багато слухала саме цю пісню)
так, це зовсім різні речі - різні причини та різні наслідки…хоча по суті відчуття ті самі : дивишся на ці свічки, і якось так сумно стає від того, що нічого не можеш зробити, ніяк вже на допоможеш тим людям, і їх вже ніколи не буде…але залишиться пам’ять про них