о це так поїздочка видалась
попереджаю відразу, що відчувала я себе героїнею книжки Жадана, або там Чеха…

все починалось ніби нормально
приїхали з мамою на вокзал, дійшли до мого першого (тобто останнього) вагону, що стоїть в такій дупі, де навіть перон закінчується. біля вагону нема жодного з провідників, проте є хлопець з моєї школи, що вчиться в Шеві (минулого разу їхала в одному вагоні з хлопцем з мого дитсадка).
в Сімферополі підсіла дівчинка з Ялти, що вчиться в Києві на юриста заочно і має власну квартиру десь на Харківському, і батьки якої мають власний бізнес в Ялті. В плацкарт вона, звісно ж, потрапила, бо її субару зараз на ремонті, а в купе білетів не було…
дівчинка була дуже охочою до спілкування.
з ще одним нашим сусідом тринділа та дівчина про фінансову кризу, про якісь там модні пилососи, що збирають з килимів та меблів мікробів тощо. Я у розмові участі майже не брала, читала собі тихенько книжечку. Взагалі мені той дядя не сподобався. Він не бачить різниці між севастопольським та київським політехами, типу який там нафіг рівень, ти що? Вчитися можна де завгодно, головне, щоб було бажання! Звичайно, це все правильно. Але буквально за пару хвилин видає фразу “Нет. Ну мой сын, конечно, поедет учиться в Москву, в МГУ”. Так мля, нах аж в МГУ? - питається, головне ж щоб бажання було!
непослідовний, коротше, дядя, а строїть з себе дуже ділового такого. В плацкарті до речі теж опинився випадково - здається, на тачку зимову резину як раз ставлять чи щось типу того. А другу автівку він нещодавно взяв в кредит, але то для дружини, бла-бла-бла…
В Мелітополі вийшов “поважний дядя” і з’явилось двійко нових сусідів. Дивного вигляду дядєчка років за сорок, тільки-но видали постіль, заліз на свою другу полицю і заснув. Моя сусідка з досвідом запевняла мене, що він якось дивно труситься, що то точно не від руху поїзда, а що він або наркоман, або алкоголік. Мені було якось пофіг, тому я погодилась з тим.
Другий сусід (замість містера “голвне, щоб було бажання”) років 50-ти, в костюмчику такий. Відразу люб’язно запропонував мені помінятись полицями, але я так же люб’язно відмовилась, бо вирішила, що в даному випадку мені зручніше буде саме на моїй законній верхній койці. Цей чувак виявився теж тим ще кадром. Він їхав на похорон свого кращого друга і просив нас допомогти йому в написанні похоронної промови. Для людини, яка щойно втратила близького друга, він був надто веселий. Але мабуть це просто трохи неадекватний стан, що викликала раптовість трагічної новини. Ще пару місяців тому вони до ночі сиділи на кухні, і співали під гітару пісні Пінк Флойду, збирались разом відмічати свої 50-тиріччя. а тут бац- і все…
В Дніпрі наш поїзд стояв аж 50 хвилин, тому моя ялтинська “подруга” потягла мене на вулицю. Тут той самий мій одношкільник підтягнувся, до речі він жив в Дніпропетровську 2 роки. Допоміг нам зорієнтуватись на місцевості і вивів до найближчого супермаркету. Знайти суши (чомусь ялтинська киянка хотіла саме їх) нам не вдалося, тому купили вина, цукерок, шоколадку та дві бодяги типу шейк на випадок, якщо пляшку з вином не вдасться відкрити.
Поки нас не було, в вагоні відбувся певний екшн. Один чоловік настільки смердів, що жіночку-його-сусідку вирвало прямо в вагоні. Хтось виніс (чи допоміг вийти) то джерело зловонні на вулицю, де його прийняли місцеві менти… - все це, на щастя, ми пропустили.
Після Дніпру до нас припхався хлопець гопуватого вигляду, такий собі Вася.
пропонував пограти в карти, яких в нього не було, але які він може намалювати.
І тут почалось найцікавіше!
Цей Вася, як виявилось, саме повертався з якоїсь жахливої виправної колонії, в яку його відправила власна мамаша (тобто “допомогла” потрапити в цей заклад, який вважається не найгіршим з подібних закладів по всій країні). Дівчинка киянка з Ялти на мій подив була в темі, ще і як! Вони назвали одне одному якісь числа. Як я зрозуміла, то були номери статей і якісь пункти в них. І я майже впевнена, що діваха в курсі не через те, що заочно навчається на юрфаці…Коротше, в цих двох знайшлися спільні знайомі з тюремних авторитетів…. В ході розмови я сиділа просто в шоці…вони, типу так між ділом, скаржились, що тепер на чорних ринках, коли хочеш товкнути трубу, до неї треба ще і паспорт на нього…от млинець! а ще хвалилися, що можуть відкрити будь-яку тачку за дві хвилини, або навіть нігтями!…ууух
от ніколи б не подумала, що у кралі в блакитній шубці і у і хлопчика-підлітка такого собі васі знайдеться стільки спільних тем для розмов…
і їм до речі по 19-20 років! (тобто як мені)
ги-ги…і ця тьотя мене весь вечір називала малою. чесно, думала, що їй років 25 вже є, а хлопцю навпаки дала б десь років максимум 17…коротше, не вірте своїм очам!
Чим більше я їх слухала, тим страшніше мені ставало…все-таки телефончик в мене новенький, плюс донька лежить собі в рюкзачці беззахисно на верхній полиці…
Десь о другій я полізла спатки. А мої супутники-(екс?)наркомани-(екс?!)злочинці ходили то в тамбур палити, то до провідниці заряджати телефон, який всю ніч на фоні грав жахливий шансон типу владімірскій централ…
боюсь навіть уявляти, що було вночі в тих двоїх…але по обривкам фраз, які чулися мені скрізь сон, вони явно вирішили познайомитись поближче…

На ранок одна з провідниць прокинулась без свого мобільного! ех, як все нечисто тут, але не можна погано думати про людей!!

хотілось пити і гостро відчувалась відсутність гребенця для волосся

о 7 08 я одна з перших вистрибнула зі свого першо-останнього вагону на перон київського вокзалу.
Ги-ги, бідненький Саша С. (він зустрічав “монополію”, яку я привезла спешл для нього)- мало того, що встав в таку рань, так ще довелось вислуховувати мої емоційні враження від веселої подорожі :-)

З.І.от не розумію, це я з іншого життя, чи вони? хммм, а живемо всі в одній країні ніби…я тупо в шоці з цього всього, в мене моральна травма ;-)

З.З.І. вибачаюсь за погані слова, русізми і те де (я взагалі чемна дівчинка, вже навіть матозамінювачи не використовую майже, і факи не показую ;-) )