От знаєте, іноді буває таке – дивишся на літак в небі, і думаєш: а він може впасти прямо на мене прямо зараз! От було б кльово цікаво! Також іноді хочеться щоб відбувся несильний, але відчутний землетрус. Або ще обожнюю уявляти, коли метро на деякий коротесенький час зупиняється не на станції, як пасажирів евакуюють по темних тунелях. В супермаркетах я мрію, про те, що одну з кас буде намагатись обікрасти злодій. Я вже не кажу про відвідування банків, де один вигляд охоронця на вході викликає вир думок про чоловіків з пушками у руках і колготками на голові – клієнти банку на підлозі. Іноді навіть в гуртожитку я чекаю, що один з божевільних сусідських хлопчиків-задротів почне гуляти коридором з Калашниковим та стріляти у двері, де йому не відчинять.
Я не хочу, щоб хтось постраждав, або сама загинути при подібних обставинах. Просто в мене така манія. Це мабуть хвороба. Я не боюсь, а навпаки – хочу, щоб було.
Ввечері вчора хотіла, щоб щось сталось. Сьогодні читала новини, страждаючи від комплекса Амелі: все, що сталось поганого – все через мене!