Дорога випадкова служба якесь таксі!
Я не маю вашої картки чи знижки, але
Не зважаючи навіть на те, що так роблять всі,
Бо життя загалом передбачуване й мале,
Та мені неймовірно зле.
Й не важливо врешті, що всі, хто “за двадцять п’ять”,
Засинають одразу, або лиш вдають, що сплять,
У краю самоти ухопившись за ковдри край.
Ніби якщо ти сам – то ти вже сам назавжди,
Ніби все відбулося, тому якщо хочеш – йди,
Або спи і не заважай.
Залишатись чужими безпечний і певний шлях.
Безкінечно далекі і теплі, в таких ночах
Ми вже вкотре ділимо подушку, ліжко, дім.
Ми не будемо друзями, ми не будемо більше так.
Хай нас хтось пробачить, хай хтось тільки дасть нам знак
як прожити з усім оцим.
Оператор безжальний, злий, що єднає нас.
Ми майстри й магістри у досвідах забувань,
Нас не робить ближчими кожен наступний раз.
Розділити безсоння – це допуск за певну грань,
Розділити ж сон – це лише розділити час.
Тож допоки він спить, або тільки вдає, що спить –
Заберіть мене звідси, приїдьте і заберіть.

Катерина Бабкіна